Головна | Реєстрація | Вхід | RSS
 
Меню сайта
Міні-Чат
200

Каталог статей

Головна » Статті » Психологічна служба » Батькам

Колізії семирічного віку

   Посієш думку — пожнеш учинок; посієш учинок — пожнеш звичку; посієш звичку — пожнеш характер; посієш характер — пожнеш долю, — так говорить прадавня мудрість. Крок за кроком, балансуючи між «можна» і «не можна», між потребами, бажаннями й суспільним визнанням, між прагненням виявити свою індивідуальність і потребою гармонічного спілкування з іншими, між поставленими цілями й своїми можливостями, дитина формує свій характер.

   Однак сам характер найяскравіше починає вимальовуватися й проявлятися в дошкільному віці. У цей час складається звичний стиль поведінки, певне ставлення до дійсності.

   Дитина включається в групу ровесників у дитячому садку, керовану вихователькою, яка, як правило, стає для неї нарівні з батьками найбільш важливою особою. Спочатку дитина адаптується до навколишніх і засвоює норми й способи схвалюваної батьками й вихователями поведінки. Паралельно йде інший процес — процес індивідуалізації; кожна дитина прагне знайти в собі щось, що виділяє її серед інших дітей або позитивно в різних видах творчості чи спорті, або у витівках і пустощах. При цьому діти орієнтуються не стільки на оцінку однолітків, скільки на батьків і виховательок.

   Навчальна діяльність — діяльність, безпосередньо спрямована на засвоєння науки й культури.

   Під час навчання дитина вперше зустрічається з рядом строгих правил, з якими їй доводиться співвідносити свою поведінку. Колишній дошкільник звикає до цього нелегко. Уже після 2 — 3 тижнів навчання в школі починається критичний момент і, якщо дитину не підготували, наступає розчарування в школі. Тільки після виникнення інтересу до самого процесу навчання формується інтерес до змісту навчальної діяльності, потреба в набутті знань.

    Нові правила й обов’язки хоча й сприймаються багатьма семилітками «в штики» (особливо важко адаптуватися домашнім дітям), відіграють важливу роль у становленні особистості кожного із них. Організованість, звичка до систематичної праці, цілеспрямованість, наполегливість, акуратність, дисциплінованість, працьовитість — якості, які майже не розвивалися раніше, а на цьому етапі стають домінуючими. І дитина приймає їх, тому що як і раніше вважають школу джерелом знань, а школярів — незрівнянно більш «дорослими», аніж дітей підготовчої групи дитячого садка.

    Як ми вже говорили, далеко не у всіх семиліток процес адаптації до школи проходить гладко. Новий колектив, нові правила змушують дитину мінятися — і не завжди в той бік, у який хотілося б учорашньому малюкові. Розвивається психологічна криза, яка психологам відома як криза семи років. Зупинимося докладніше на деяких її особливостях (за Л. Ф. Обуховою):

   1. Втрата безпосередності. Між бажанням і дією вклинюється переживання того, яке значення ця дія буде мати для самої дитини. Тут уперше виникає емоційно-значеннєва орієнтовна основа вчинку.

   2. Манерничання, «дитина щось із себе корчить, щось приховує».

   3. Симптом «гіркої цукерки»: дитині погано, але вона намагається цього не показати.

    Поняття соціально-психологічної адаптації.

   Перший клас школи — один із найбільш істотних і критичних періодів у житті дітей. Існують 3 рівні адаптації дітей до школи:

   Високий рівень — дитина позитивно ставиться до школи; пропоновані вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; повністю опановує програму, старанна; уважно слухає вказівки вчителя; виконує вказівки без зовнішнього контролю; виявляє цікавість до самостійної роботи, усіх предметів; доручення виконує охоче; посідає хороше статусне становище в класі.

   Середній рівень — дитина позитивно ставиться до школи; розуміє навчальний матеріал, засвоює основне в програмі; самостійно вирішує типові завдання; уважна при виконанні завдань, доручень, вказівок, але вимагає контролю; зосереджена за інтересом, готується до уроків, доручення виконує; дружить із багатьма дітьми в класі.

   Низький рівень — дитина ставиться до школи негативно або байдуже; скаржиться на нездоров’я; переважає поганий настрій; порушує дисципліну; навчальний матеріал засвоює фрагментарно; до самостійних занять не проявляє інтересу; потребує пауз, пасивна; близьких друзів у класі не має. Адаптація до шкільного життя багато в чому залежить від того, які стосунки встановляться з однолітками в дитини, із учителями, як батьки реагують на її успішність у школі. З найпершого дня в школі від дітей вимагають засвоєння складних соціальних норм і правил, які окреслюють коло їх поведінки як на уроках, так і на перервах. Стосунки з однокласниками встановлюються за допомогою певного балансу між співробітництвом і суперництвом. Подібним же чином складаються відносини і з викладачами, де дитині потрібно знайти певний компроміс між незалежністю й слухняністю.

     Рівень батьківських претензій

   Деякі дорослі сприймають хід шкільного життя дитини як щось, щ о має прямий і безпосередній стосунок до них самих: вони гостро переживають погані оцінки, а хорошим спочатку радіють, а потім сприймають як належне. Словом, вони поводять себе так, немов шкільні успіхи їх малюка — суть оцінка їх виховних здібностей і вмінь як батьків. «Якщо моя дитина погано вчиться, то я — поганий батько», — ця думка гризе його постійно й, природно, отруює життя. Такі мами й тата хочуть відчувати себе хорошими батьками, тому їхня дитина повинна, просто зобов’язана вчитися добре!

 

Категорія: Батькам | Додав: Школа9 (11.10.2014)
Переглядів: 204 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Поздоровлення
Погода
Погода у Лисичанську

Copyright Sch9 © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz