Головна | Реєстрація | Вхід | RSS
 
Меню сайта
Міні-Чат
200

Каталог статей

Головна » Статті » 200 - річчя Т. Г. Шевченка » Біографія

Біографія

Шевченко Тарас. Фото. Портрет

Т. Г. ШЕВЧЕНКО 
(1814 — 1861) 
  
      

 

 

 

Біографія

 Якби з кимсісти хліба з’їсти,
 Промовить слово, то воно б,
 Хоч і як-небудь на сім світі,
 А все б таки якось жилось.
    Тарас Шевченко

 

   ТарасГригорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в убогій кріпацькій родині, вселі Моринцях, Звенигородського повіту, Київської губернії. Але безрадісні рокималого Тараса пройшли в селі Кирилівці того ж повіту, куди переїхала жити всяродина Шевченка. Батьки поета – Катерина Яківна та Григорій Іванович Шевченки – були власністю поміщика-деспота Енгельгардта, який не вважав кріпаків за людей і жорстокознущався з них. Родина Шевченків жила в старій хатині, вкритій почорнілоюгнилою соломою. В ній пройшли тяжкі дитячі роки поета, які він часто з глибокимсумом згадував у своїх творах. 
   Злидні та тяжка праця рано звели в могилу матір Тараса – йомубуло лише 9 років. Батько, залишившись з п’ятьма малими дітьми, одружується звдовою, в якої теж було троє маленьких дітей. Старша улюблена сестра, ніжна йтерпелива нянька допитливого Тараса – Катерина вийшла заміж і переїхала в селоЗелена Діброва. Лиха й сварлива мачуха не могла замінити сиротам рідну матір.Особливо часто від мачухи діставалося Тарасу, якого вона дуже незлюбила за йогометкий розум. Згадуючи своє дитинство, Шевченко писав: «Хто бачив хоч здалекамачуху і так званих зведених дітей, той бачив пекло в його найогиднішомуторжестві. Не минало години без сліз і бійки між нами, дітьми, і не миналогодини без сварки і лайки між батьком і мачухою».
   Розрадою для Тараса були розмови з дідом Іваном, якийзнайомив хлопця з народними переказами, розповідав про повстання гайдамаків,свідком яких він був. Допитливий Тарас дуже захоплювався цими переказами проселянські повстання. 
   Ще за життя матері Шевченка послали в науку до сільськогодяка Совгиря. Хлопець швидко навчився читати йписати, разом з тим почав малювати – у нього виявився великий хист домалювання. 

   Непосильна праця на панщині скоро звела в могилу і Тарасовогобатька. В одинадцять років Тарас залишився круглим сиротою. Діти змушені булийти у найми. Тарас наймитує у дяка, відробляючи за навчання, пасе громадськучереду, служить у попа за кучера. Служачи уп’яниці-дяка Богорського, Шевченко зазнає більшебійки та лайки, ніж вчиться, але ніщо не могло вбити в ньому жадібногопрагнення до освіти. 
   Бажання навчитися малювати змушувало Тараса ходити від одногосела до іншого, шукаючи вчителя-маляра. Лисянськиймаляр-диякон, якому Тарас носив воду з Тікича ірозтирав фарбу-мідянку, своїм характером і поведінкою нагадував кирилівськогоп’яного дяка. Тарас втік від нього в село Стеблево, апотім – у Тарасівку. 
   Тарасівський дячок-маляр відмовивШевченкові, сказавши, що ніби той не має здібностей до малярства. Лише в селі Хлипнівка маляр вперше заявив, що з Тараса будуть люди іпогодився взяти його своїм учнем. Але для того, щоб жити у маляра, потрібнийбув дозвіл від пана. Коли Тарас прийшов просити дозволу в управляючого нанавчання у хлипнівського маляра, його забрали впанську двірню, спочатку кухарчуком, а потім – козачком поміщика Енгельгардта. Це було у 1829 році, Шевченкові йшов 15-йрік.
   Поміщик Енгельгардт жив у Вільно,часто виїздив до Києва та інших міст, возячи з собою козачка Тараса. Працякозачка не подобалась Шевченкові, він нудьгував і нишком копіював картини, щобули розвішані в панських покоях. Одного разу уВільно його за це жорстоко покарали. Пани поїхали на бал і довго неповерталися. Тарас засвітив свічку і заходився перемальовувати з лубочноїкартини козака Платова, героя Вітчизняної війни 1812року, і так захопився копіюванням, що не чув, як повернулися господарі. «Панлюто нам’яв мені вуха і надавав ляпасів, – розповідає Шевченко у своїйавтобіографії. – Другого дня він звелів кучерові Сидорцівипороти мене добре, що й було виконано з належним усердям». 
   У Вільно Шевченко вивчає польську мову, знайомиться зпольською літературою, продовжує вчитися малювати. Матеріалів про перший періодмалярської творчості Шевченка збереглося небагато, але вони свідчать про те, щоШевченко вже з 16 років добре володів технікою рисування. 
   На початку 1831 року Енгельгардтпереїхав до Петербурга, куди разом із слугами був відправлений по етапу і Т.Шевченко.
   Бажаючи мати серед своїх слуг «власного» художника, Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки доцехового майстра живопису Ширяєва
   Перебуваючи у Ширяєва, Шевченковперше мав можливість учитись живопису. Наука його була дуже важкою, бодоводилось виконувати різноманітні малярські роботи. Та й про самого Ширяєва Тарас Григорович розповідав як про людину, що була«у своєму цеху не останнім майстром», але мала деспотичну, грубу вдачу. 
   У 1835 році Т. Шевченко познайомився з художником І. М.Сошенком – учнем Академії художеств. За йогодопомогою Шевченко зблизився з визначними діячами російської культури. 
   Талант Шевченка як поета й художника звернув на себе увагупредставників російської культури, зокрема К. П. Брюллова. Шевченкопознайомився з поетом Жуковським, конференц-секретарем Академії художеств Григоровичем, художником Венеціановим,композитором Вієльгорським. Вони високо оцінилиздібності Шевченка і вирішили допомогти йому звільнитися від кріпацтва івчитися. 
   Спроба домовитися з поміщиком про звільнення Шевченка безвикупу не дала наслідків. За волю поета Енгельгардтвимагав 2500 карбованців. Щоб дістати необхідну суму, Брюллов намалював портретписьменника Жуковського. Цей портрет розіграли в лотерею і 22 квітня 1838 рокувикупили Шевченка з неволі. Одержавши волю, Шевченко став відвідувати Академію художеств, Товариство заохочення художників зарахувало йогосвоїм стипендіатом. Тарас Григорович скоро став улюбленим учнем і другом К. П.Брюллова. 

   «Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь. Великещастя бути вольним чоловіком», - пише він у листі до брата Микити. 
   Навчаючись в Академії художеств,Шевченко знайомиться з історією батьківщини, Греції, Риму, з кращими творамипрогресивних письменників Росії – Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, читає твориукраїнських письменників – Котляревського, Квітки-Основ’яненката ін. Знайомиться також з визначними творами західноєвропейської літератури,вивчає французьку мову; все це в значній мірі підносить політичний і культурнийрівень поета. Перша збірка власних віршів Шевченка вийшла в світ 1840 року підназвою «Кобзар». Невеликий за обсягом «Кобзар» мав винятковий успіх. Поетичнийталант Т. Шевченка був визнаний всіма передовими людьми того часу. Вихід«Кобзаря» був визначною подією в українській і російській літературі. Більшістьросійських періодичних видань позитивно оцінила появу «Кобзаря».
   Завдяки наполегливій роботі над собою Шевченко домагаєтьсязначних успіхів у живопису. Він став чудовим портретистом та великим майстромакварельного рисунка і за успіхи у навчанні одержує від Академії три срібнихмедалі: у 1840 році за картину «Бідний хлопчик дає собаці шматок хліба» та 1841року за картину «Циганка-ворожка». Перший малюнок, за який Тарас Григоровичодержав срібну медаль у 1839 році, до нас не дійшов. 
   У цей час в Академії художествмалювали картини переважно на біблійні та міфологічні теми. Шевченка незадовольняє ця обмеженість. У його творах з’являються люди з народу –дівчина-кріпачка, діти, циганка та ін. Своїми картинами він намагаєтьсяпривернути увагу суспільства до пригнобленого люду. 
   Навесні 1843 року Тарас Григорович разом з Євгеном Гребінкоювиїхав на Україну. Поїздка була пов’язана з бажанням побачитися з братами ісестрами, а також здійснити задум – відобразити в малюнках життя, побутукраїнського народу та природу України. 
   Сумні картини постали перед очима поета, нелюдські знущаннянад селянами викликають у нього рішучий протест проти існуючого ладу. Враженнявід цієї поїздки і спостереження тяжкого життя кріпаків Шевченко пізнішевикористав у своїх поезіях та повістях. 
   Українські поміщики запрошували Шевченка до себе, намагалисявідвернути увагу поета від життя народу. Але змушений іноді бути десь напанському балу, Шевченко почував себе ніяково. 
   Один лубенський поміщик запросив Шевченка на обід. Коли поетприйшов, у передпокої дрімав слуга. Господар ударив слугу в присутності гостей.Поет зблід, надів шапку і залишив господаря. І не повернувся, хоч як йогопросив поміщик. 
   Взимку 1844 року Тарас Григорович повертається до Петербургадля закінчення навчання в Академії художеств. УПетербурзі Шевченко знайомиться з деякими із майбутніх членів товариства петрашевців, яке виникло у 1845 році під керівництвом Буташевича-Петрашевського. 
   Тарас Григорович закінчив навчання в Академії художеств, одержав звання «некласного художника» і навесні1845 року виїхав працювати на Україну. B Києві він влаштовується на посадухудожника тимчасової комісії по розгляду стародавніх актів. Шевченко зарисовуєпам’ятники старовини у Київській, Полтавській, Волинській, Чернігівській таПодільській губерніях. Подорожуючи, Тарас Григорович збирає зразки народноїтворчості, виконує ряд картин та портретів.
   У 1846 році у Києві було засновано таємну організацію –Кирило-Мефодіївське товариство, в якій Шевченко зайняв революційно-демократичнупозицію. Його однодумцями у товаристві були М. Гулак, Андрузький,Савич та ін. Друга частина учасників товариства стояла на ліберальних позиціях,це Костомаров, Куліш, Білозерський. Всі члени товариствавизнавали необхідним ліквідувати в Росії кріпосне право. Проте у них не булоєдиної точки зору на проведення в життя цієї основної програмної вимоги.Шевченко зустрічався з членами товариства, але різко негативно ставився доліберально-буржуазних тенденцій, що панували в організації. 
   На літературних вечорах та на засіданнях товариства читалисяреволюційні твори Шевченка, навколо нього гуртувалася революційно-демократичнамолодь. Але товариство проіснувало недовго. За доносом провокатора організаціюбуло викрито і всіх її членів арештовано. У квітні 1847 року жандармиарештували і Т. Г. Шевченка на переправі через Дніпро, коли він повертався зЧернігова до Києва. Під час обшуку в нього знайшли зошит з революційнимивіршами, в тому числі поему «Сон». Цей твір і був основним обвинуваченням тапричиною суворого покарання поета. 

Заарештованого Шевченка під конвоєм доставили вПетербург. На допиті Шевченко тримався мужньо. На запитання шефа жандармів:«Якими випадками ви були доведені до такого нахабства, що писали зухвалі віршіпроти государя імператора?...» він відповів: «Будучи ще в Петербурзі, я чувскрізь зухвалі вислови про государя і уряд. Повертаючись до Малоросії, я почувще більше і гірше між молодими і між поважними людьми. Я побачив злидні іжахливе пригноблення селян поміщиками, посесорами і економами-шляхтичами. І всеце робилось і робиться ім’ям государя і уряду».
   Царський уряд злякавсяреволюційної сили поетичного шевченкового слова, тому жорстоко розправився зволелюбним поетом, відправивши його рядовим солдатом в Окремий Оренбурзькийкорпус, а цар Микола І власноручно на вироку написав: «Під найсуворіший наглядіз забороною писати і малювати». Та навіть у казематі Шевченко пише поезії, щорозкривають його духовну велич. Цілий цикл поезій, названий «У казематі»,написав Шевченко, перебуваючи у ІІІ відділі.
   Жорстокий вирок було здійсненонадзвичайно швидко. 30 травня 1847 року Шевченка передали військовомуміністерству, а 9 червня в супроводі фельд’єгерадоставили в Оренбург. Далі його було відправлено в Орську кріпость і зарахованорядовим п’ятого лінійного батальйону. Потяглись довгі роки тяжкого солдатськогожиття. Солдатська служба в той час була найбільшою карою для народу, вона нічимне відрізнялася від каторги, бо ніде так не душили і не гнобили особу, як указармі, ніде не процвітали в такій мірі катування, биття, наруга над людиною. 

   Для Тараса Григоровичазаборона писати і малювати була найбільшою карою. Більшовицька газета «Путь правды» у 1914 році про покарання Шевченка писала: «Аджевін вчинив зразу два великих злочини: він, по-перше, вийшов з народу, з крiпосних селян, і він, по-друге, виявився не простопоетом, а поетом-демократом, співцем пригноблених мас народу». А за це вцарській Росії жорстоко карали. 
   Сувора муштра, знущаннябездушних командирів не зламали поета. Там, на засланні, порушуючи царськузаборону, Шевченко створює ряд літературних і живописних творів.
   Десять тяжких років бувШевченко на засланні. Ці жахливі роки підірвали його здоров’я, але не вбили вньому любові до життя, до правди. «Караюсь, мучусь, але не каюсь» – ось бойовийдевіз Шевченка у неволі. Не маючи можливості вільно писати свої поезії, він,ховаючись поза валами, записує свої думки – вірші до малого зошита, який ховавза халявою чобота. У цій «захалявній книжечці»зібрано понад сто творів поета, в яких, як і раніше, звучить ненависть досамодержавно-кріпосницького ладу. 
   Навесні 1848 року з метоюописання Аральського моря була організована експедиція. До її складу Шевченкавключили як рядового солдата. Але керівники експедиції – капітан-лейтенант О.І. Бутаков і штабс-капітан генерального штабу О. І. Макшеєв дуже добре ставилися до політичного засланця івідомого письменника Т. Г. Шевченка і всупереч забороні доручили Шевченковівиконувати обов’язки художника. Працюючи в експедиції, Шевченко виконав близько300 малюнків аквареллю і олівцем, на яких зобразив природу Казахстану, берегиАральського моря, а також побутові сцени з життя казахського народу. Надопомогу Тарасові Григоровичу були виділені зісланідо Оренбурга поляки: художник Залєський і геологВернер. Шевченко зближується з польськими політичними засланцями, бачить у нихсвоїх однодумців. 
   Під час перебування векспедиції Шевченко написав 72 поезії, які розкривають його прагнення й думкина засланні.

   Закінчивши роботу, члениекспедиції повертаються до Оренбурга, де Шевченко опрацьовує матеріали, зібраніна Аралі.

   Навесні 1850 року на поетабуло зроблено донос, що він пише і малює, порушуючи царську заборону. Під часобшуку жандарми знайшли у Тараса Григоровича лист чиновника Левицького, в якомутой писав, що за твердженням магістра Харківського університету на місцеШевченка стало до тисячі чоловік, готових боротися за його справу. Листвикликав новий арешт поета і слідство над ним. Наслідком цієї справи булозаслання Шевченка в Новопетровське укріплення івстановлення за ним ще суворішого нагляду. Але й в таких умовах Шевченко невпадає у відчай. Знайшовши на березі Каспійського моря алебастр і глину, вінпочав займатися скульптурою. Скульптурні твори великого митця не збереглися,але робота в цій галузі свідчить про всебічну обдарованість геніального поета. 

   У 1851 році Шевченко бравучасть у геологічній експедиції, яка під керівництвом геолога Антипова в горахКара-Тау проводила розвідку на кам’яне вугілля. Під час експедиції Шевченкотаємно виконував обов’язки рисувальника. Збереглося понад 60 рисунків цьогоперіоду. 

   Після призначення новогокоменданта укріплення майора Ускова, який гуманноставився до Шевченка, значно послабився нагляд за ним. Тарас Григорович створюєв цей час серію малюнків на міфологічну, історичну та іншу літературнутематику. 

   З метою наближення мистецтвадо народу Тарас Григорович займається гравюрою, вважаючи її найдемократичнішимвидом образотворчого мистецтва. 

   Понад десять років перебувавШевченко на засланні в жорстоких умовах миколаївської солдатчини. Тількизавдяки наполегливим клопотанням друзів Тараса Григоровича було звільнено. Особливоклопоталися сім’я віце-президента Академії художествФ. П. Толстого, учений Бер, художник Осипов, письменник Писемський, польськийреволюціонер-демократ Сєраковський та ін. 

   Шевченко, довідавшись прозвільнення і чекаючи офіціального повідомлення, почав писати щоденник. ЩоденникШевченка – це видатний літературний документ. В ньому висловлені глибокіфілософські думки про мистецтво, про майбутнє суспільство. 

   У серпні 1857 року Шевченко нарибальському човні виїхав з Новопетровського укріпленнядо Астрахані. В цей день він записав у щоденнику: «Мені здається, що я той самий, щой був десять років тому назад. Жодна риса в моєму внутрішньому образі незмінилась. Чи добре це? Добре».

   З Астрахані він відплив напароплаві. У Нижньому Новгороді Шевченка затримали жандарми. Йому булозаборонено в’їзд до обох столиць – Москви і Петербурга. В листі до М. С. Щепкіна Шевченко писав: «Теперя в Нижньому Новгороді на волі, – на такій волі, як собака на прив’язі». 

   Завдяки наполегливимклопотанням друзів 25 лютого 1858 року Шевченко одержує дозвіл на проживання вПетербурзі, куди і виїздить з Нижнього Новгорода через Москву. У Москві ТарасаГригоровича тепло зустріли літературні діячі та вчені Бодянський,Аксаков, Максимович та інші; там він зустрівся з декабристом Волконським. 

   До Петербурга Шевченко прибув27 березня 1858 року. Тут він знайомиться з передовими діячами російськоїкультури і науки. Тарас Григорович зблизився з видатним російськимученим-біологом Сєверцовим, малює його портрет; поновлюєстаре знайомство з відомим математиком Остроградським, відвідує родину Толстих. 

   У Петербурзі Шевченкопознайомився і подружив з видатним актором-трагіком Олдріджем,який прибув на гастролі в Росію. Тарас Григорович захоплюється його чудовою грою,зустрічається з ним, малює його портрет. Долі обох великих артистів мали багатоспільного: Шевченко походив з кріпаків, Айра Олдрідж був рабом, належав до переслідуваної кольоровоїраси. Обидва вони зазнали у своєму житті багато образ і принижень, обидва щиролюбили свій народ і батьківщину.

   Ще на засланні Шевченко мріявпро подорож на Україну. Після тривалих клопотань у травні 1859 року ТарасГригорович одержав дозвіл на цю поїздку. Одночасно з приїздом поета на Українутуди ж з ІІІ відділу прибув секретний циркуляр про•встановленняза Шевченком пильного нагляду. Знову поет подорожує по Україні, відвідує селоКирилівку, бачить, як поневіряються селяни-кріпаки і серед них його рідні братиі сестри. 

   Антикріпосницькі виступи тареволюційна агітація Шевченка серед селян викликали занепокоєння поміщиків, якінаписали на нього донос губернатору. 

   У липні 1859 року біля с. Прохоровки (в маєтку Максимовича) Шевченка заарештували і всупроводі жандармів відправили до Києва. За недостатністю доказів він бувзвільнений з-під арешту, але йому запропонували негайно виїхати до Петербурга. 

   У Петербурзі Шевченко працюєнад підготовкою до друку збірки своїх поезій. У 1860 році виходить у світ новевидання «Кобзаря», значно повніше, ніж попереднє, але урізане цензурою
        

 Але і в такомуурізаному вигляді «Кобзар» дістав високу оцінку прогресивної російськоїкритики. У 1859 році в Лейпцигу вийшла окремим виданням збірка нелегальнихвіршів Пушкіна і Шевченка під назвою «Новые произведения Пушкина и Шевченко».Два видатних поети двох великих слов’янських народів-братів об’єднали своїголоси в боротьбі проти царського самодержавства, за свободу народу. 

   У 1860 році «Кобзар» Шевченка було надруковано російськоюмовою. Перекладачами поезій Шевченка були переважно поети, співробітникипрогресивного журналу «Современник». 

   В останні роки життя Тарас Григорович у своїй літературнійдіяльності підноситься до ще вищого рівня революційної свідомості, його твористають ще гострішими, ще голосніше звучить заклик до бороть6и зсамодержавством. Разом з тим Шевченко різко виступає і проти ідеалізму вмистецтві.

   В 1859 – 1860 роках Шевченко працює над удосконаленням своєїмайстерності в техніці гравюри. 3а ряд офортів, представлених на академічнихвиставках 1859 і 1860 років, Шевченко одержує звання академіка-гравера. Вінвиконує технікою офорту свої автопортрети, а також портрети Ф. Толстого, Бруні, Клодта, Горностаєва. 

   З метою широкої популярності живописних творів російськиххудожників Тарас Григорович робить офорти з картин Брюллова, Лебедєва,Мещерського. Вплив Шевченка як поета і художника позначився на формуваннісвітогляду і творчості цілого ряду письменників та художників. 

   Крім виготовлення офортів, Тарас Григорович у цей час багатоуваги приділяє виданню дешевих підручників для народу, але встиг надрукувати ірозіслати лише «Буквар южнорусский» для недільнихшкіл. 

   В останні роки свого життя поет все частіше скаржиться навтому, на погіршення стану здоров’я. Він мріє про зміну клімату, про поїздку наУкраїну, висловлює бажання оселитися на березі Дніпра. Але здоров’я поета буловкрай підірване, тяжка хвороба прикувала його до ліжка. 

  9 березня 1861 року був день народження Тараса Григоровича; в цейдень він одержав чимало вітальних телеграм, його запрошували приїхати наУкраїну, йому бажали довгих років життя і щастя... А наступного дня, 10 березня1861 року, Шевченко помер. 

   Раптова і передчасна смерть поета була наслідком жахливихпоневірянь у тюрмах і на засланні. Життя поета обірвалося в повному розквітітворчих сил. йому було 47 років, з яких 24 він був кріпаком, а 10 перебував назасланні.

   Звістка про смерть геніального поета, як блискавка, облетілаПетербург, Москву і Україну. Царський уряд вживав усіх заходів, щоб не відбулосядемонстрацій. Але вся передова громадськість і населення Петербурга прийшливіддати останню шану великому Кобзареві. Ворганізації похорон брали участь представники російської, yкpaїнськоїта польської культури. Під час похорону на Смоленському кладовищі буливиголошені гарячі промови; могилу поета було вкрито живими квітами. Тепле йзворушливе слово було промовлене поетом-демократом Курочкіним. Він сказав: «Щеодна могила розкрилась перед нами. Ще одна чиста, чесна, світла душа залишиланас; ще одна людина, яка належала до високої сім’ї обранців, що висловили занарод найсвітліші його вірування, вгадали найзаповітніші його бажання іпередали все це невмирущим словом, – скінчила гірке життя своє, сповненеборотьби за переконання і всякого роду страждань... 

   Щастя в житті було не для нього, – його чекає інше, посмертнещастя – слава». 

   Здійснюючи бажання Шевченка бути похованим над Дніпром, йогоблизькі друзі домоглися дозволу перевезти тіло поета на Україну. У травні 1861року прах поета тисячі киян зустріли біля Дніпра. Біля мосту студенти і селянивипрягли коней і на руках понесли труну Шевченка в місто. Під час похоронноїпроцесії виголошувались промови, незважаючи на заборону влади. 

   Після урочистих проводів у Києві 10 травня 1861 року тілопоета було поховане на Чернечій горі під Каневом. Прощатися з геніальним синомукраїнського народу з’їхалось дуже багато людей. Селяни навколишніх сілнасипали високу могилу. Поліція пильно стежила за могилою поета, забороняючидоступ до неї трудящим і розганяючи сходки. Але, незважаючи на всі заборони,народ ішов віддати шану своєму великому поету йхудожнику. 

І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

 

Категорія: Біографія | Додав: Школа9 (07.10.2013)
Переглядів: 1287 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Поздоровлення
Погода
Погода у Лисичанську

Copyright Sch9 © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz